|
НАДЕЖДА
Из весны неуютной, снежной,
Из страны тяжелобольной
Я желаю тебе надежды,
Затерявшийся ангел мой.
Не покоя и не удачи -
(Что за счастье без очага!)…
Луч надежды под сердцем пряча,
Грей далёкие берега.
Озаряя глухое небо,
Проживая пустые дни,
Посылаю тебе, мой лебедь,
Будто крохи своей любви –
(Бестолковой, наивной, грешной,
Легкомысленной, словно вальс …)
Эту маленькую надежду
На почти невозможный шанс.
Светлана Севрикова, весна 2022, Россия
***
Надії, тривоги, крутії дороги
В житті цім судились мені ,
Троянди червоні і теплі долоні,
і очі кохані, сумні.
Розлуки, стрічання, і знову прощання,
і клин журавлів вдалині,
Розтоптані квіти і сльози пролиті
В далекій, чужій стороні…
Иван Павлечко (2025г. декабрь, Телеграм)
***
Завʼяла квітка… чи на завжди?
Хотів би вірити, що ні.
Невже ж ця іскра віри й правди,
Яка горить в душі на дні
Погасне, і закриє очі,
і тьма поглине все навкруг?!
I ви, які до зла охочі,
Зімкнете свій неправди круг…
І безнаказано вершити
Свій суд ви зможете тоді…
I пристосуєтесь ви жити
З неправдою на цій землі.
На цій землі, де із любов’ю,
Вас ненька вивела в життя…
Тоді, вона же, над собою,
Заплаче мов мале дитя…
Й пошле на вас страшне прокляття…
В могилу ляже назавжди…
Щоб більш ніколи не побачить
Це зло, посіяне дітьми.
Дітьми, яких на світ родила,
На щастя думала ростуть…
Та зла гадюка в серці звила
Своє гніздо… І зараз йдуть,
На всяку підлість раді злота…
Вже й душу чорту продали…
І відцурається брат брата…
Й дитина матері….. Коли.
Коли так станеться, не хочу,
Я більше жити серед вас…
Тоді свої закрию очі,
і піду в світ… який нараз,
Відкриється переді мною,
В якому більш немає зла…
Від вас же візьму із собою
Любов свою, щоб й там жила…
Жила, і серце зігрівала,
Яке ви вбили злом своїм
і для нащадків шлях проклала
Туди, де більш нема країн…
Грошей немає, ні границі,
Яка б ділила між людей,
Цю землю… більш нема столиці…
і більш нема її дверей!!!
Дверей, закритих для народу,
Й глухих до просьби і мольби…
То ж я піду. Мов кану в воду…
До вас не вернусь… назавжди,
Залишусь там, у тому краї,
Де зла немає, лиш добро…
А як зробити, я й не знаю, щ
Щоб в цьому світі так було.
Щоб сонце рівно всім світило,
і блага всі на цій землі,
Життя щоб порівну ділило
Між нас… йому, тобі й мені.
Інакше ж бо, несправедливість,
Що запанує між людей,
Останню в вас вкраде можливість,
Знайти дорогу для дітей…
1985
Ця поема має продовження, тільки я не памʼятаю. Фізично вона є в зошиті у місті Стрий на вулиці Вишневій… але є один нюанс 🤷🏻♂️ Десять тисяч кілометрів і сорок років памʼяті.
Иван Павлечко (2025г. декабрь, США, Телеграм)
***
В век, когда бессовестные - судят,
Нет живым от нежити житья,
Все трудней надеяться на чудо.
Остаётся только на тебя.
Если бы душа тебя не знала -
Ей бы было страшно и темно,
Вечная любовь моя земная,
Берегиня сердца моего.
Светлана Севрикова (1.08.2022)
|
